— Ми б хотіли, щоб до замків ставились, як до живих істот, які живуть, дихають і мають власні спогади, — каже Лала Тарапакіна, ініціаторка проєкту «12 вартових». Він покликаний привернути увагу суспільства та інвесторів до старовинних українських замків і палаців, які з часом і без догляду поступово перетворюються на руїни.
Зі столичного офісу в експедицію
Життя Лали Тарапакіної — маркетологині, арт-директорки великого торгівельного центру в Києві і мами трьох дітей змінилося після Революції Гідності.
— Коли почався Євромайдан, я просто не змогла більше працювати в торговому центрі. У мене був прекрасний колектив, але хотілось використати свої можливості і зробити щось потрібне для країни.
Вона вирішила заснувати проєкт «Знайдено в Україні» — експедицію, що мала на меті відшукати неймовірні та неочевидні місця в країні, які можуть тимчасово замінити Крим. Фактично, перезапустити внутрішній туризм.
Намагаючись знайти плюс у несприятливих моментах, вона подумала, що окупація Криму може стати поштовхом для розвитку туризму в інших місцевостях.
— Я цинічно подумала, що це може гарно вплинути на розвиток регіонів, повз які ми проїздили дорогою до Криму. Таким чином я сама закохалась у свою країну, про яку досить мало знала.
Змінивши сукні й туфлі на підборах на джинси та кросівки, із командою однодумців вирушила в мандри.
Згодом команда почала розростатися. Кошти залучали по краплинах.
— Познайомилась із людьми, у яких немає ані грошей, ані особливих зв’язків чи спеціальної освіти, але є дуже сильне бажання нести на своїх плечах українську ідентичність. Мене це так вразило. Усвідомила, що бажання важливіше за гроші.
Часто Лала їздила в експедиції всією родиною. Нині її 14-річна донька Аліса навіть режисує звук у низці відео.
За п’ять із половиною років роботи вийшли п’ять книг-путівників та низка відеороликів.
Два роки тому ідею вирішили трансформувати і сфокусуватись на чомусь конкретному.
— Мій дідусь був істориком, археологом і директором школи. Все дитинство я допомагала йому писати наукові роботи з історії. Бібліотеки, архіви, старі карти. Це було моє дитинство, і я це ненавиділа. Це здавалося таким нудним. Адже історія — це те, що вже минуло, — згадує Лала. А тепер її життя переплетене зі старовинними українськими замками та фортецями.
Загублені замки
Проєкт «12 вартових» мав бути присвячений людям, які допомагають замкам. Почалося листування з державними інстанціями, пошук архівних документів. Планували навіть зняти фільми та вивести ініціативу на міжнародний рівень. Зараз майже завершили роботи з монтажу. Таким чином проєкт намагається залучати інвесторів, аби реставрувати чи хоча б консервувати старовинні пам’ятки. Втім, ілюзій зібрати кошти на реставрацію всіх замків немає, адже команда усвідомлює, що йдеться не про сотні тисяч доларів, а про мільйони на кожен.
Кожна пам’ятка може об’єднати громаду, стати поштовхом для розвитку туризму й малого бізнесу.
— Замок — це, фактично, територіальний магніт, здатний змінити регіон, — переконана ідейниця. — Завдання створити спільноту, винести проблему на міжнародний рівень і розробити принципово новий підхід до контенту, бо звичний завжди був трохи нудним, із присмаком музейного пилу.
Передусім ми орієнтувались не на помітні замки, розташовані біля центральних трас, — таким усе одно не дадуть впасти. Ми відібрали майже безнадійні, але яким знаємо, як допомогти: де брати кошти, як налаштувати можливість заробітку
Обираючи замки, керувалися власними уподобаннями й тим, наскільки об’єкт відомий.
— Передусім ми орієнтувались не на помітні замки, розташовані біля центральних трас, — таким усе одно не дадуть впасти. Ми відібрали майже безнадійні, але яким знаємо, як допомогти: де брати кошти, як налаштувати можливість заробітку. Ну і, зрештою, це мій особистий проєкт, за яким не стоять жодні лобісти, тому я могла собі дозволити обрати ті замки, які просто люблю.
Самотній замок шукає господаря
Відвідуючи ці замки, учасники експедицій дізналися, що деякі з них мають «вартових» — людей, які опікуються їхньою долею. Але в багатьох таких немає.
Свірзьким замком опікується багато волонтерів, але він перебуває в оренді у Спілки архітекторів України, а це досить небагата організація. У замку є вартовий — директор, який за нього б’ється 37 років.
Є замки, що юридично опікуна мають, але він не може відновити пам’ятку. Наприклад, спадкоємицею Микулинецької фортеці є старенька жінка.
А у Львівській області є замок Жевуських-Лянцкоронських. Він геть занедбаний і його розкрадають.
— Ледь не щодня там зникає шмат даху абощо. Ми приїздимо й вивозимо сміття. Латаємо дірки у вікнах, робимо все, щоб замки протримались хоч якийсь час. Хочемо привернути увагу, бо щойно ми це робимо, одразу з’являються депутати, місцева влада, яка починає ворушитись і щось робити. І це прекрасно.
У проєкті наголошують — допомогти можна не лише грошима. Організувати біля замку табір чи фестиваль, приїхати подивитись і прибрати сміття — це теж допомога.
Проблема часто в тому, на чиєму балансі пам’ятка, хто мусить її доглядати, а хто не має права там хазяйнувати.
Так, палац Даховського — на балансі Міноборони, бо колись під час війни він слугував військовим шпиталем і складом медикаментів. Власне через те, що там зберігали токсичні медикаменти, нині усе зруйноване.
— Минулого року ми приїздили туди, і там був принаймні дах. А тепер і його немає. Усе ледь-ледь дихає. Ми дуже сподіваємося, що його переведуть на баланс місцевої влади і та зможе почати щось робити, а ми долучимось і допомагатимемо. Але поки що цього не відбулося, він занедбаний, закритий, розташований на території військової частини.
Активісти створили благодійний фонд, аби мати можливість юридично здійснювати управління замками.
Згодом планують розробити проєктно-кошторисну документацію вартістю понад півтора мільйона гривень для кожного замку. Для співпраці з великими комерційними структурами треба мати конкретні суми, які можна озвучити потенційному інвестору.
— На Шарівський замок проєктно-кошторисна документація коштувала майже чотири мільйони гривень — таким був бюджет реконструкції. Без цього документа починати якісь роботи не можна, адже ніхто не гарантує, що до тебе не прийде комісія і не скаже — ламайте все назад.
Як стати власником замку
— Хочу зробити з України Нормандію, де з точки зору бізнесу вигідно піклуватися про замок, бо це можна монетизувати: зробити готель чи музей. Ми хочемо популяризувати це як вид бізнесу, — каже Лала.
На базі старовинного замку можна збудувати власну справу.
Зараз палаци й замки в Україні можуть бути у державній власності або їх можуть надавати в оренду. На замок є змога укласти договір концесії, проте, попри наявність відповідного закону, така форма опіки над замками в нас фактично не працює.
Концесія від оренди принципово відрізняється тим, що в орендаря набагато менше обов’язків. Орендар не зобов’язаний повністю реконструювати пам’ятку, йому достатньо підтримувати поточний стан. Коли ж замок віддають у концесію, то закріплюється обов’язок повної його реставрації, а це завдання нічим не врегульоване. Оскільки українські замки в такому стані, що на них і мільярда не вистачить, то важко визначити рамки робіт. Закон про концесію мав би регулювати те, як саме мали б використовувати ці замки.
Успішним прикладом концесії в Україні є хіба історія Радомишльського замку.
У деяких замків власники були, але це принесло їм лише шкоду.
— За Януковича у замку Жевуських-Лянцкоронських був орендар. Він зник під час Майдану. Замок був дуже розкрадений. Одне з янголяток, яке було на фасаді, потім знайшли у маєтку Пшонки. Потім його передали у львівський музей.
Крім цього, є ще варіанти, коли замок викуповують як будівлю, що руйнується. Це можливо, якщо він є пам’яткою місцевого, а не державного значення. Теоретично його можна викупити й відновити.
— У нас був такий замок в Одеській області, але у червні 2017 року його викупила «Українська кабельна компанія» і ми не змогли навіть з’ясувати, що вона планує з ним робити. Поки що нічого не роблять.
Втеча від руйнації у Тіндер
Тіндер — лише інфопривід, аби створити регіональну спільноту і привернути увагу молоді зі всього світу.
Коли таку ідею Лалі запропонувала маркетингова агенція, вона ні секунди не вагалась.
Це зацікавило не лише користувачів соцмережі, а й українські та світові ЗМІ. Тепер українські замки отримують у Тіндері компліменти зі всього світу.
— Ми розраховуємо на те, що люди, які свайпнули замок, принаймні дізналися про його існування. Це спроба зайти в інтернаціональну аудиторію з тим контентом, що може бути їм цікавий. Залучити до самої ідеї. Спонукати відвідати, позбирати сміття, розповісти про замок друзям.
Адже навіть багато місцевих мешканців не знають про замки, розташовані поряд.
— Колись ці замки належали Польщі, Угорщині, Австрії. Ми сподіваємося, що нам допоможуть втілити наш задум. Навіть якщо втілимо 10 % запланованого, я вже буду горда, що вдалося зрушити справу з мертвої точки. Найбільша особливість України полягає в тому, що вона настільки різна. Таких країн більше немає. Тут стільки прекрасного. Просто варто придивитися і трішки допомогти.
Свірзький
Одинак із військовим минулим шукає свою музу, з якою буде зустрічати вранішні осінні світанки.
Я ще у розквіті сил — маю лише 535 років і досить непоганий стан. Не хочу лишатися наодинці, бо #самотністьруйнує й може перетворити мене на порох.
Поморянський
Аристократична одиначка, 600 років, із чималим досвідом та історією шукає музу, з якою буде насолоджуватися живописом, ландшафтною архітектурою та ділитися спогадами з життя.
#самотністьруйнує, а я не хочу перетворитися на груду безіменного каміння.
Жевуських-Лянцкоронських
Молода (маю 279 років), легка на підйом та добродушна одиначка шукає свою музу, з якою буде танцювати цілісіньку ніч, а потім блукати під зорями у садах та обговорювати мистецтво й любовні плітки.
#самотністьруйнує, і навіть іще міцні душі можуть заслабнути. Не хочу бути серед них.
Коропецький
Чуттєвий юнак 155 років шукає музу для завершення свого парубкування. Мрію побачити запальні танці у компанії, поговорити про життя й літературу. #самотністьруйнує і не щадить нікого, навіть таких молодих, як я.
Микулинецький
Я інтроверт і шукаю собі запальну музу, що зможе розпалити в мені вогник. Маю непростий характер, але можу бути вірним другом. Мої 469 не повинні стати на заваді простому людському щастю, бо #самотністьруйнує.
Хустський
Веселий та несамовитий юнак (так-так, маю всього 929 років) хоче знайти музу, з якою не гріх прокинутись посеред ночі та перебудити всіх довкола.
Я не дам тобі засумувати, адже #самотністьруйнує, і я боюся залишитись у своїх похилих літах наодинці без доброго слова.
Сангушків
Джентльмен із аристократичними манерами шукає музу для повноцінного існування та збереження душі. Маю 265 років. Мрію про мирне та радісне життя. #самотністьруйнує мене, а я так хочу ще принести радість!
Наришкіних-Шувалових
Вразливий та ніжний одинак 294-х років шукає свою музу, прихисток та розраду. Мені так бракує любові та догляду. Сподіваюся завершити свої пошуки, бо #самотністьруйнує і я не звик жити без любові.
Даховських
Самотній інтелектуал 249 років шукає музу для продовження вишуканого життя, сповненого музики, танців та душевних бесід. Я не розчарую тебе, моя музо!
Тисни вправо, бо #самотністьруйнує, і нас це не омине.
Шарівський
Вишукана одиначка 189 років шукає свою музу та натхнення. Люблю розмови про медицину, архітектуру, живопис та літературу. Чекатиму на твій свайп, бо #самотністьруйнує, а ми варті більшого.
Фотографії надані командою проєкту «12 вартових».
[Цей репортаж створений у рамках спецпроєкту «Справжня країна» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду США. — Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.]