В’язницю на базі ВМС США у затоці Гуантанамо на Кубі американці створили 2002 року для утримування підозрюваних у терористичній діяльності. Військова юристка Даєн Бівер підготувала законодавче обгрунтування для застосування особливих технік дізнання, зокрема — примусової наготи, щоденних двадцятигодинних допитів, удушення водою, замороження, ненадання медичної допомоги тощо. Затверджуючи ці техніки, тодішній міністр оборони США Дональд Рамсфелд на полях написав: «Чому стояння обмежене 4 годинами? Пропоную 8-10».
Затриманого № 760 прозвали «Подушкою» — після багатотижневих тортур йому видали подушку, яка довгий час була його єдиною власністю. Жодних молитов. Жодного душу тижнями. Насильницьке годування під час мусульманського посту. Його тримали поперемінно у гарячих і холодних камерах, сліпили мигалками та глушили хеві-металом, поливали крижаною водою. Мавританець Мохамеду Салахі став найтемнішим секретом «американської інквізиції» — буцімто найціннішого бранця Америки понад 14 років, по суті, утримували нізащо, приховуючи все те пекло, яке йому заподіяли.
За моторошну історію людини, яку викрали і роками катували у в’язниці Гуантанамо, Бен Тауб отримав Пулітцерівську премію-2020 з журналістики у номінації «Нарис». Поглянути Молоху в очі можна, прочитавши текст мовою оригіналу за посиланням.
Ілюстрація: Tyler Comrie / The New Yorker