Джамму і Кашмір ― індійський високогірний регіон на кордоні з Пакистаном і Китаєм. Від поділу Британської Індії у 1947 році він є причиною постійних збройних конфліктів і навіть кількох воєн між Індією та Пакистаном. Раніше Кашмір, більшість населення якого становлять мусульмани, володів широкою автономією. Однак 5 серпня 2019 року індійська влада скасувала його особливий статус. Для запобігання проявам незгоди у регіоні ввели комендантську годину, заборонили мирні зібрання, заблокували інтернет і телефонний зв’язок, обмежили рух транспорту та сполучення з найближчими містами.
Валерія Жерліцина ― фотографиня з Острога. П’ять років подорожує Азією, відвідала Індію, Непал, Китай, Тайвань, Гонконг, Макао, В’єтнам, Таїланд, Малайзію, Лаос, Камбоджу та М’янму. Влітку зазвичай ходить у соло-походи в Гімалаї. Її похід у Кашмір припав саме на цей тривожний час.
«Липень 2019-го. Плани на трекінг у Ладакху доводиться терміново змінювати через сильні снігопади. Вибір падає на сусідній Кашмір, і я годинами вивчаю інформацію про походи у цьому спірному регіоні. Знайомі в один голос відмовляють: у Кашмірській долині й досі трапляються терористичні атаки і збройні конфлікти між місцевими мешканцями та індійською армією. Але я вирішую йти, уникаючи «гарячі точки».
Перші хвилини у Кашмірі перекреслюють усі страхи, а гостинність тутешніх людей просто вражає. Закінчую 9-денний похід із твердим наміром уже за тиждень розпочати новий ― за маршрутом «Великі Кашмірські Озера». За кілька днів у індійських ЗМІ ширяться чутки про загрозу терористичної атаки. Туристам і гостям рекомендують залишити територію Кашміру. Ніхто з місцевих не сприймає ці повідомлення серйозно, тож я починаю трек углиб гір.
Біля високогірного озера Вішнусар, на березі якого живе кілька сімей місцевих пастухів і кочівників, знайомлюся із трекінговою групою. Вони йдуть тим самим маршрутом, але ввечері керівники отримують повідомлення від гінця із сусіднього села: терміново повертатися назад, покидати регіон. Вони йдуть, а я залишаюся біля озера ще на день ― аби зрозуміти, як діяти далі.
Сім’я пастухів запрошує мене на вечерю. До їхнього намету час від часу заходять родичі ― приносять нові чутки: Пакистан напав на Індію, Китай окупував Ладакх, сполучення з Лехом закрите. Що відбувається насправді, не знає ніхто. Єдиним більш-менш достовірним джерелом інформації стає радіо, яке уважно слухають герої на знімку. Новини транслюють на хінді, я геть нічого не розумію і вирішую все-таки закінчити свій похід».