Вулиці Бергамо порожні. Як і всюди в Італії, людям дозволено виходити з осель лишень заради їжі, ліків і роботи. Фабрики, крамниці, школи зачинено. Немає більше гомону на вулицях і у кав’ярнях. Не зупиняються лише сирени. Поки світова увага зміщується до власних осередків зараження, вони все лунають. Подібні до сирен повітряної тривоги з Другої світової, ці сирени швидких пам’ятатиме багато з тих, хто переживе цю війну. З наближенням вони ревуть гучніше, забираючи батьків, бабусь та дідусів — хранителів італійської пам’яті.
Хворих забирають сотнями. Рідні не можуть обійнятися на прощання. Лікарні перетворилися на найбільші джерела зараження, їх жахаються. Ліжка реанімаційних відділень зарезервовано для хворих із прийнятними шансами на виживання — старших пацієнтів не реанімують, вони просто помирають на самоті. У місцевій газеті не лишилося вільного місця для некрологів. Трун так багато, що для їхнього перевезення зі складів на кремацію залучили армію. Влада заборонила переодягати померлих, тому їх кремують просто в піжамах і сорочках, у яких вони зустріли смерть.
Читайте й дивіться вражаючий репортаж The New York Times із найбільшого італійського осередку коронавірусу мовою оригіналу за посиланням.
Фото: Fabio Bucciarelli / The New York Times