Ігор Єфімов займається документальною фотографією близько десяти років. Автор персональних і колективних виставок у різних куточках світу — зокрема в Білорусі, Молдові, Хорватії, Польщі, Франції, Австрії, США та інших країнах. Переможець міжнародних конкурсів та фестивалів вуличної фотографії. Від початку карантину почав документувати, як епідемія COVID-19 змінює його рідне місто Черкаси і людей у ньому.
«Виклики часу змінюють і підходи до фотографії — люди стали відчутно закритішими, а тому, знімаючи, я перестав відчувати зворотній зв’язок. Вирішив піти іншим шляхом — знайшов об’єктив з фокусною відстанню 1000 мм, що дозволяє знімати з віддалі.
Студія в центрі міста, в якій зазвичай роблю портрети, з початком карантину пустує, але я вирішив все одно приходити туди. Тільки тепер направляю об’єктив не всередину, а назовні — знімаю людей та природу з вікна. Згодом перемістився на дах будинку свого товариша, художника Богдана Свиридова. У Черкасах карантинні заходи точно можна назвати дієвими — перехожі з’являються рідко і на них справді доводиться “полювати”.
Працюючи над цією серією, я надихався японською школою фотографії — такими авторами, як Набуйосі Аракі, Дайдо Моріяма, Самахіса Фукасе, Хіроші Суґімото та іншими. Мені здалось цікавим, як поєднується відстороненість людей одне від одного та прояви початку весни — наприклад, цвітіння вишні.
Зйомка на довгофокусний об’єктив — абсолютно новий для мене досвід. Мені подобається підходити до людей й комунікувати з ними, і, здебільшого, я сповідував Капівське “підійди ближче” [класик фотомистецтва Роберт Капа. — R.]. Але використовуючи довгофокусну оптику, усвідомив, що такий підхід також цікавий: складно одразу зрозуміти, як зрештою виглядатиме фотографія. Це повернуло мені відчуття новизни, яке рухало мною на самому початку.
Ця серія для мене — спроба вловити щось містичне, іноді лячне. Мені подобається, як виглядає кінцевий результат зі змазами й неточністю фокусування. Ці знімки чорно-білі, тому що така фотографія — менш буквальна. Мені здається, так можна краще передати різні стани людини під час карантину: відчуття тривоги, невпевненості в завтрашньому дні, острах підійти до своїх родичів, близьких або просто заговорити з кимось на вулиці. І ця серія, зрештою, саме про це. Але водночас вона і про надію і віру в те, що людство впорається із цим викликом».
